Реабілітаційний масаж

Масаж як оздоровчий та лікувально-профілактичний засіб був відомий давно. Він зародився як засіб народної медицини і розвивався поруч з іншими видами лікування у багатьох племен і народів. Час виникнення масажу губиться в джерелах стародавньої народної медицини. Намагання філологів пояснити зміст слова «масаж» свідчить про давність походження цього слова. Воно приблизно однаково звучить і відображає зміст арабською, грецькою, латинською, староєврейською, французькою мовами: торкатися, натискувати, місити, погладжувати, розм’якшувати. Про історію розвитку та виникнення масажу розповідають старовинні літературні джерела, найвідоміші з яких створені в країнах Далекого Сходу, в Єгипті, Греції, Римі. Уже в VI столітті в медичних інститутах Китаю викладали масаж. Там існували лікарсько-гімнастичні школи для підготовки лікарів, які використовували для лікування масаж та гімнастику. Масаж разом з натиранням тіла оліями і відвідуванням лазні прийшов з Єгипту. В наш час спеціалісти європейських країн вважають, що історія розвитку лікувального і спортивного масажу починається з часів Еллади. Батько античної медицини Гіппократ (460-377 рр. до н. е.) писав з приводу лікування вивихів: «У багатьох речах лікар повинен бути досвідченим, і не менше в масажі, бо масаж може зв’язати суглоби занадто розслаблені і розм’якшити суглоб дуже тугий». Стародавній Рим ввів масажу систему фізичного виховання молоді та воїнів. Клавдій Гален (130-200 рр.) описав 9 видів масажу, техніку погладжування, розтирання, розминання. Видатний вчений Авіценна (980-1037 рр.) надавав масажу великого значення, розглядаючи його як засіб боротьби з втомою і як метод лікування. Масаж використовували слов’янські племена. Вони застосовували прийоми погладжування, розтирання, поплескування. Найчастіше це поєднувалось із купанням в лазнях, що супроводжувалось шмаганням тіла березовими чи дубовими віниками. У XVIII столітті П. Ланг та його учні створили систему «шведського» масажу, яка фактично перейняла у стародавніх греків, римлян, китайців набір прийомів, елементів та форм масажу. Видатна роль в розробці та науковому обгрунтуванні масажу належить М: Я. Мудрову. С. Г. Забелін, Н. М. Амбодік пропагували масалс та фізичні вправи як засіб, що сприяє гармонійному розвитку людини. У кінці XIX століття в Східній Європі виникли центри з підготовки спеціалістів з лікувального масажу. В Києві їх організував В. К. Крамаренко (1886 р.). Засновником сучасного так званого класичного масажу вважають 1.3. Заблудовського, який в 1882 році захистив дисертацію, присвячену вивченню впливу масажу на організм людини. Його дослідження продовжили М. І. Іоффе, Є. М. Залєсова, А. Ф. Вербов, А. Є. Щербак, І. М. Саркізов-Серазіні, А. А. Бірюков, В. Є. Васільєва, В. М. Моиіков, Н. А. Бєлая, Є.Д. Тикочинська, Д. М. Табєєва, A. В. Сироткіна, В. І. Дубровський та ін. В Україні велику роль в обґрунтуванні та утвердженні масажу відіграли В. К. Крамаренко, B. П. Преварський, Є. Л. Мачерет, Ю. А. Ісаєв, А. Є. Штеренгерц та ін. Дослідження продовжуються в медичних вузах України. На даний час немає медичних закладів, а також установ санаторно-курортного комплексу, де б не застосовували масаж як ефективний метод реабілітації. Природність методу, відсутність порушення цілості шкірних покривів та збереження гомеостазу при застосуванні; універсальність дії (загальнозміцнювальний і вибірковий вплив) та застосування (при пониженні та підвищенні функцій) завдяки його патогенетичному, рефлекторному та місцевому впливу; можливість використання протягом тривалого часу як масажистом, так і у вигляді самомасажу сприяють ефективному застосовуванню масажу у всіх програмах реабілітації.